«Мілітарний код». Історія появи і розвитку нарукавної символіки Збройних Сил України
Ми продовжуємо наш цикл «Мілітарний код». Сьогодні розповідатимемо про історію появи і розвиток нарукавної символіки.
Формування власної військової нарукавної символіки почалось фактично з утворенням сучасного українського війська. Умовно нарукавні знаки можна розподілити на дві основні групи: ті, які вказують на приналежність до певного виду, або роду військ; і ті, які вказують на приналежність військовослужбовця до певної військової частини. Ці групи знаків розвивалась паралельно. Наведу вам деякі віхи їх генези.
У 1992 році було скасовано носіння на парадно-вихідній формі одягу нарукавних знаків за родами військ та символікою радянського зразка. Виникла ситуація, коли старі нарукавні знаки вже не використовувались, а нові не вводились через їх банальну відсутність.
Перші нарукавні знаки Збройних Сил України були розроблені Олексієм Руденком. Нарукавний знак мав форму тризуба із закругленими краями і протягом короткого періоду використовувались в оздобленні форми в підрозділах почесної варти та частково миротворців.
У червні 1995 року наказом Міністра оборони України «Про введення в дію правил носіння військової форми одягу військовослужбовцям Збройних Сил України» було встановлено видові нарукавні знаки. Між собою емблеми родів військ розрізнялися базовим кольором щита. Малиновий колір отримали військовослужбовці Сухопутних військ та інших підрозділи Збройних Сил України, які не входять до складу Військово-Повітряних Сил та Військово-Морських Сил, а от блакитний колір говорить про належність Військово-Повітряним Силам та військам Протиповітряної оборони. Ознакою Військово-Морських Сил став чорний колір. Окремі нарукавні знаки отримали Аеромобільні війська, морська піхота, військові диригенти та музиканти, вихованці військових ліцеїв.
Наказом Міністерства оборони України у 2017 році для військовослужбовців Збройних Сил України було встановлено нові нарукавні знаки.
В основу нової символіки лягли нарукавні знаки військ УНР, запропоновані у 1919 році у вигляді тризубів кольором та родом зброї. На відміну від історичних відзнак, тризуби нашиваються не на рукав, а розміщуються у знаку у вигляді британського геральдичного щита.
В колористиці тризубів прослідковується історична спадковість з українським військом періоду Перших визвольних змагань:
малиновий з білим кантом — для Міністерства оборони України;
чорний з білим кантом — для Генерального штабу;
блакитний — для піхоти;
чорний — для інженерних військ та ін.
Повністю відтворити кольори родів зброї є неможливим через розвиток озброєння і військового мистецтва в цілому. Так, наприклад кіннота зникла з поля бою натомість місце головної ударної сили посіли танкові війська, які поєднали в собі як інженерно-технічні досягнення, так і мобільність кінноти. Так, нарукавний знак танкових військ і виконаний в кольорах кінноти та інженерно-технічних військ.
Для нарукавних знаків Військово-Морських Сил використано круглий геральдичний щит із зображенням емблеми ВМС — Тризуба накладеного на якір. Круглий патч характерний для використання в флотах багатьох країн в той час як емблема Військово-морських сил вказує на спадковість мілітарних традицій.
Своєрідний нарукавний знак отримали Повітряні Сили. На трикутному геральдичному щиті зображено один з розпізнавальних знаків літаків Української Держави, що також вказує на спадковість мілітарних традицій.
Власною відзнакою Десантно-штурмових військ став срібний тризуб на мигдалеподібному геральдичному щиті.
Як правило, нарукавний знак не тільки кольоровою гамою, а й своєю формою, вказує на приналежність до елітних підрозділів нашого війська.
Ще один елітний рід військ — Сили спеціальних операцій отримали сталевий двозуб Святослава на щиті у формі діаманта. Така форма щита була обрана не випадково. Діамант вказує на те, що його зображення несуть кращі з кращих.
Після 1996 року активізувався процес створення і запровадження нарукавних знаків військових частин. Поштовхом стало розпорядження Міністра оборони України про розробку символіки військових частин та з’єднань. Традиції використання таких знаків поширені у країнах-членах НАТО, втім радянська армія на основі якої було створено Збройні Сили України такої практики не мала взагалі. В Україні це явище отримало своєрідний стиль і певні традиції.
Так, на нарукавних знаках, які часто створювались за ініціативою військових колективів, розміщувалися символи, що характеризували зміст діяльності, озброєння, нагороди та місце знаходження військової частини. Ескізи нарукавних знаків, як правило розроблялися людьми, що не мали відповідної фахової підготовки і оздоблювалися у відповідності до естетичних поглядів їхніх командирів. Це потягло за собою насичення емблем дрібними надписами і зображеннями з державною та місцевою символікою, рослинними орнаментами, зразками озброєння та іншими елементами, що унеможливлювало розпізнання підрозділу на відстані.
З затвердженням методичних рекомендацій щодо окремих питань розвитку і впровадження військової символіки у Збройних Силах України було впроваджено основні вимоги до нарукавних знаків військових частин:
— єдиний художній стиль із збереженням загальної кольорової гами і форми геральдичного щита, визначеного для виду (окремого роду) військ ЗС України;
— кількість кольорів — не більше чотирьох, у тому числі — з урахуванням можливого розподілу фону;
— загальна кількість знаків або символів в одному знаку (емблемі) — не більше чотирьох.
В якості основного щита для емблем всіх військових частин визначено британський щит. Виключення становлять лише:
— емблеми вищих військових навчальних закладів — для яких впроваджено іспанський геральдичний щит;
— емблеми центрів підготовки сержантського складу — для яких впроваджено щит — павеза;
— емблеми корабельного складу ВМС — для яких передбачено круглий щит.
Для відображення особливості військової частини, спадковості її традицій або повторення девізу частинам, яким присвоєно почесне найменування передбачено декоративну стрічку.
Ще однією особливістю в розробці нарукавних знаків є системність в підході до їх розробки. Прикладом такого підходу можуть слугувати нарукавні знаки Військової служби правопорядку, оперативних командувань та військово-топографічної служби.
Відділом розробки та впровадження військової символіки ЗС України продовжується систематична робота щодо розробки нарукавних знаків окремих військових частин.
Спікер: Ігор Непота — відділ розробки та впровадження військової символіки ЗС України.